Коли вертає сонце з чужини
Й тепла свого приносить скромну жменьку,
Я розцвітаю з подихом весни,
Що у твоїх очах живе тихенько.

Хоча в душі моїй панує лід,
Та погляд твій і камінь залоскоче,
І я злітаю у небесний світ,
З якого повертатися не хочу.

Твоїх очей вогонь – і я живий,
І не лякає дивна воля божа,
А якщо ще я чую голос твій,
Тоді і вічність подолати можу.

Я знаю, що до мрії білизни
Мене не наближає з кожним кроком,
Та розцвітаю з подихом весни,
Що ти мені даруєш ненароком.

Е.Крылатов Воспоминание/

Стихи — Rutzit.